ДАНИЛО

три личности в русск. былинах и побывальщинах: 1) Д. Денисьевич или Игнатьевич — лицо эпизодическое, упоминаемое как старый отец богатырского сына Ивана или Михаила. Былины о последнем богатыре обыкновенно начинаются описанием пира у кн. Владимира. Старый богатырь Д., 90 лет, один сидит невесел. На вопрос князя о причине грусти он говорит, что желал бы идти в монастырь душу спасать. Князь спрашивает, на кого он оставляет Киев. Д. отвечает, что за Киев будет стоять его малолетний сын Иван Данилович. Далее идет рассказ о подвигах сына (см. Иван Данилович). Когда сын вызжает против осадивших Киев татар, он берет благословение в м-ре у отца, который научает его, как достать богатырского коня, сбрую и проч. Не дождавшись возвращения сына, Д., беспокоясь о его судьбе, вооружается, выезжает из м-ря на поиски и встречает богатыря, которого принимает за убийцу своего сына и хочет убить. Оказывается, что богатырь — неузнанный им сын. Дело разъясняется, и Д. возвращается в м-рь. Д. встречается в 4-х былинах: в "Сборнике" Киреевского (вып. III, стр. 39 и 41), в "Сборн." Рыбникова (ч. III, № 22) и в "Сборн." Гильфердинга ( № 192), а также в "Ист. о киевск. богатыре, Михаиле сыне Даниловиче", напечатанной по рукописи XVIII в. акад. А. Н. Веселовским в его "Южнорусских былинах" (I, стр. 20-27). Разбор перечисленных былин см. в названном исследовании акад. Веселовского( № 1). Тип богатыря-монаха, на время покидающего келию, чтобы отразить неприятеля или спасти сына, известен и средневековым европейским рыцарским поэмам и романам (см А. И. Кирпичникова, "Поэмы ломбардского цикла", стр. 70, 206 и след). Ср. также Jakob Grimm, "Deutsche Heldensage" (стр. 340).
2) Д. Ловчанин. Трагическая судьба его составляет содержание только двух былин, вошедших в "Сборн." Киреевского (вып. III, стр. 28-32, 32-33) и различающихся лишь в частностях. Рассказ открывается пиром у кн. Владимира и обычным хвастовством богатырей. Владимир жалуется, что все богатыри переженены, а он холост. Коварный Путятин Путятович (или Мишатко Путятович) указывает ему на красавицу жену Д.Ловчанина и дает князю совет отправить Д. на опасную охоту за зверем лютым или за львом. Д. едет сначала к жене, которая, подозревая угрожающую мужу опасность, дает ему с собою колчан с 300 стрел. Счастливо убив зверя, богатырь отдыхает в чистом поле. В это время к нему подъезжает русская дружина, посланная против него кн. Владимиром. Д. избивает русскую силу, но когда видит, что против него выезжают два брата — родной, Никита, и названный, Добрыня Никитич, — он в отчаянии закалывается. Верная жена Настасья (иначе Василиса) Никулична, за которою приезжает сам кн. Владимир, просит у последнего позволения проститься с трупом мужа, лежащим в чистом поле. Отправившись туда, она над трупом мужа вонзает себе в грудь булатный нож и падает мертвая. Такими образом исполнились слова Ильи Муромца, предупреждавшего князя Вдадимира: "Изведешь ты ясного сокола, не поймать тебе белой лебеди". Содержание былины о Д. Ловчанине и его жене в связи с многочисленными аналогичными сказками анализировано А. Н. Веселовским в его "Южнорус. былинах" (№ XI) и в "Мелких заметках к былинам" ("Ж. м. н. пр.", 1885, декабрь). На древнее имя богатыря наслоились различные сказочные бродячие сюжеты. Можно думать, что имя Д. принадлежало историческому лицу, которого судьба была сначала предметом песни, перешедшей затем на ступень былин. Обнаженный от прочих деталей сюжет несколько напоминает трагическую смерть исторического суздальского кн. Д. Александровича, описанную в известном сказании о начале Москвы ("Временник моск. общества истории и древностей", 1851 г., кн. XL). Можно предположить с значительной вероятностью, что полузабытое народное предание об убиении князя Д. из-за жены двумя близкими к нему людьми и притом на охоте могло повлиять на наименование Д. Ловчанином богатыря, трагически погибшего на охоте из-за жены. Подтверждением вышеприведенному объяснению имени Д. Ловчанина может служить и тот факт, что былины о нем известны не на севере, а в пределах Московского великого княжества и царства. По многим признакам, они относятся к суздальскому и даже московскому периоду. Обстановка, среди которой поставлен Д. Ловчанин, по справедливому замечанию Ор. Миллера (Илья Муромец, стр. 620), только по внешности старая киевская, на самом же деле иная, позднейшая. Действительно, на пиру Владимира — бояре, которые хвалятся поместьями, вотчинами, Владимир своим деспотизмом напоминает скоре Ивана Грозного, чем киевское "Красное Солнышко"; богатырь Добрыня, нарушающий крестное целование и выезжающий по приказу князя против названного брата, также мало похож на Добрыню других былин и напоминает царского опричника.
3) Данило Бессчастный, иначе Д. Горегорянин или Дворянин — бессчастный молодец является героем нескольких русских побывальщин и сказок (см. Афанасьева, №№ 178 и 179: "Песни" Рыбникова, вып. II, № 51; Садовникова, "Сказки и предания Самарского края", № 18; Драгоманова, "Малорусские народные предания и рассказы", стр. 295; Рудченка, "Народные южнорусские сказки", вып. II, № 34 и др.). В некоторых из сказок о Д. сохранились следы былинного склада. Главную роль в них играет вещая жена Д., помогающая мужу исполнить трудные задачи, возложенные на него князем Владимиром или царем. Разбор сюжета сказок о Д. см. в "Южнорусских былинах" академика А. Н. Веселовского (№ XI) и в его же "Мелких заметках к былинам" в "Ж. м. н. пр.", 1885, декабрь. Кавказские параллели того же сюжета указаны проф. Всев. Миллером (см. его "Экскурсы в область русск. народного эпоса, прилож. стр. 26-28). Соображения проф. П. А. Бессонова о связи имени Д. Бесчастного с именем Даниила Заточника" см. в заметке ко 2 ч. "Песен", собр. Рыбниковым. стр. LI.
Вс. Миллер.

Смотреть больше слов в «Энциклопедическом словаре Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона»

ДАНИЛОВ КИРША →← ДАНИЛЛО СТАНИСЛАВ НИКОДИМОВИЧ

Синонимы слова "ДАНИЛО":

Смотреть что такое ДАНИЛО в других словарях:

ДАНИЛО

данило сущ., кол-во синонимов: 1 • даниил (8) Словарь синонимов ASIS.В.Н. Тришин.2013. . Синонимы: даниил

ДАНИЛО

Данило — три личности в русских былинах и побывальщинах: 1) Д. Денисьевич или Игнатьевич — лицо эпизодическое, упоминаемое как старый отец богатырского... смотреть

ДАНИЛО

Данило -ы, муж. Стар. разг. форма имени (см. Даниил).Отч.: Данилович, Даниловна. Словарь личных имён. Данило Дани́ло, -ы, муж. устар. разг. ф... смотреть

ДАНИЛО

Маєш, Даниле, те, що зогниле.Іронія, коли великодушно дають маловартну річ.На тобі, Даниле, що мені не миле.Коли передають комусь немилий обов'язок.Тяг... смотреть

ДАНИЛО

д.-євр.; ім'я Dani'el — мій суддя — Бог (буквально: Божий суд). Данилко, Данилонько, Даюілочко, Даня, Данько, Данцьо, Данусик. Огорнутий багрянцем опанчі. Тримаючи десницю на мечі, Данило їхав. Гримотів за ним Кінноти тисячокопитий грім (М. Бажай); Прийшов Данилко до річки рибу ловити (М. Коцюбинський); Чорноволосий із туману в дискусій і полемік гарті встає сусіда мій по парті — далекий Даня.,. (В. Сосюра); —Даниле... звідки? — Вгадайте, — дратував їх Данько (О. Гончар).... смотреть

ДАНИЛО

(danilo), неолитическое поселение на далматском побережье. К развитому неолиту относятся два родственных керамических стиля: расписная посуда с черными и широкими красными лентами на коричневом фоне и темная лощеная керамика с нарезным орнаментом. Геометрические рисунки позволяют предположить связи с итальянской керамикой того же времени, в частности Риполи и Серра д’Альто.... смотреть

ДАНИЛО

Дно Дол Долина Дон Ида Идо Идол Длина Илона Дион Инд Индол Диола Иол Дин Данио Лад Ладно Данил Ладо Ландо Лида Лина Нил Аон Анид Алин Аил Ода Олин Анод Дан Нло Нал Лион Линда Данило Ион... смотреть

ДАНИЛО

власна назва, імен. чол. родуДанил

ДАНИЛО

Начальная форма - Данило, слово обычно не имеет множественного числа, единственное число, именительный падеж, мужской род, одушевленное, отчество

ДАНИЛО

Данило, -ы, муж.; устар. разг. форма имени ДаниилОтч.: Данилович, Даниловна

ДАНИЛО

Дани́ло, -ла, -лові, -ле!

ДАНИЛО

Дани́ло іменник чоловічого роду, істота

ДАНИЛО

396447, Воронежской, Павловского

ДАНИЛО ВИКУЛИЧ, ИЛИ ВИКУЛОВ

беглый дьячок Шумского погоста, учен. беспоповщинск. раскола, † 1734.{Половцов}

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ

Данило Галицький (князь)

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ

(1201-1264), князь Галицько-Волинської землі, дипломат і полководець У 1201-1204 роках точилися війни галицько-волинського князя Романа Мстиславича за київський престол. Князь Роман посадив у Києві свого брата Інгвара Ярославича, затим — Рюрикового сина Ростислава. Таким чином Київ був під зверхністю галицького князя аж до смерті князя Романа 1205 року. У 1201 році народився Данило Романович. Крім нього, в родині князя Романа та княгині Анни був ще син Василько, також пізніше князь. 1211 року галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з сином з Галича, а самі правлять від імені малолітнього князя Данила Романовича. Княгиня Анна Романова разом з сином Данилом перебували у вигнанні в Угорщині. У 1215 р. польський король Лешко відбив у князя Олександра Всеволодовича Галич і віддав місто галицьким князям Данилові та Василькові. У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. Разом з іншими руськими князями Данило Галицький бере участь у битві з монголо-татарами на Калці. 1228 р. рiк пам’ятний смертю галицького князя Мстислава Удатного, усобицями між боярами за Галич, здобуттям галицького престолу Данилом. У 1239 роцi Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом, посадив у Києві свого намісника воєводу Дмитра, став великим князем Київським. 1245 рiк Битва під Ярославом, у якій руські війська на чолі з Данилом Галицьким завдали нищівної поразки угорсько-польським військам, чим зміцнили єдність Галицько-Волинського князівства, що тривала майже 40 років. У 1249-1252 роках вiдбуваються походи князів Данила та Василька проти литовського князя Міндовга. Князь Данило бере участь у війні за герцогський престол, щоб закріпити його за сином Романом. У 1253 роцi Данило Романович прийняв королівський титул і став королем Русі. У 1254-1255 роках Данило Галицький визволив від монголо-татар землі на Південному Бузі, Случі, Тетереві, здобув Зв’ягель (Новоград-Волинський). У 1264 році Данило Галицький помер. У Галичині князем став Лев, син Данила Галицького. Київська держава, становлення і найбільша могутність якої відбулися у IХ-ХII століттях, поклавши початок державотворенню і поширивши ідеї державності, дала стимул для формування нових політичних і культурних центрів. Галицька земля стала удільним князівством наприкінці IX ст., а після занепаду з середини XII ст. Київської держави продовжувала і розвивала її державницькі та духовні традиції протягом 150 років. Головними містами її були Перемишль, Звенигород, Теребовля, Галич. Разом з Волинською землею Галицька земля увійшла у період правління князя Володимира Великого до єдиної Київської держави, яка за Ярослава Мудрого сягнула вершин свого розвитку. Після смерті Ярослава 1054 року Волинь дісталася його синам — Ігореві, Ізяславові та Ярополкові; затим онукові Ярославові Святополковичу, пізніше перейшла до Мономаховичів. У Галицькій землі правили в різний час представники династії Ростислава Володимировича, онуки Ярослава Мудрого: Рюрик у Перемишлі, Володар у Звенигороді, Василько у Теребовлі. Володарів син Володимирко (1124—1153) об’єднав ці князівства в одне із столицею в Галичі. За часів правління Володимирка Володаровича місто Галич як столиця розпросторюється й зміцнюється, стає значним політичним та культурним центром південно-західної України-Русі. Та особливої могутності набув Галич за князя Ярослава Осмомисла (1153 —1187), який розширив межі міста, збудував просторий і величний білокам’яний князівський палац, багато церков, оборонних башт та монастирів. За цього князя Червона Русь простяглася од гір Карпатських по річках Дністер, Сян та Прут до дунайського гирла, Бессарабщини та Молдавії. Родоначальником нової династії князів і видатним будівничим Галицько-Волинської держави став Роман Мстиславич, що князював з 1199 по 1205 рік. Йому вдалося об’єднати під своєю владою два уділи — волинський та галицький. Під владою князя опинилася величезна територія: Волинь, Галичина, Поділля, Прикарпаття, Буковина, Пониззя, цебто майже половина сучасної України. У 1201 році він змістив з київського престолу Рюрика Ростиславича і встановив свою владу в Києві, посадивши там свого прихильника Ростислава. За короткий час здобувши собі в союзники у боротьбі з болгарами і половцями візантійського імператора Олексія II Ангела, князь Роман став, за висловом літописця, «однодержавцем» усієї Руської землі і був проголошений великим князем Русі-України. У цей період Галицько-Волинська держава стала могутнім слов’янським форпостом Східної Європи, ласки якого запобігав сам Папа Римський, який, бачачи дедалі зростаючий вплив галицьких князів, намагався навернути через них слов’ян у католицтво. Папа Інокентій III послав до Романа своїх послів, котрі казали йому: «Папа Римський — цар над царями, і якщо ти, княже, пристанеш до католицької віри, зробить тебе королем Руським». На ці слова Роман, витягши з піхов свого меча, відповів: «Цього в папи вашого немає, а поки це при мені — не потрібно мені ніякого королівства. Батьки й діди мої здобували собі землі і городи мечем, здобуду і я. Як був князем, так і буду, а ламати свою віру задля королівської корони не буду». Роман вдавався до усіляких політичних і дипломатичних маневрів, щоб сконсолідувати зусилля удільних князів для об’єднання й утворення могутньої держави. Маючи великі багатства, власне військо та посідаючи найвищі в державі урядові посади, галицькі бояри постійно чинили смуту, заколоти й розхитували державну владу, переслідуючи власні корисливі цілі. Підтриманий міщанами та ремісниками, а також вірними дружинниками, князь Роман перемагає бояр і утверджується на галицькому престолі, оволодіває усією Правобічною Україною. Та під час війни з польським князем Лешком під містечком Завихвостом його було убито. Для Галицько-Волинських земель настав період запеклих міжусобиць, якими скористалися татарські орди, що хмарою посунули на Україну і завдали страшної поразки ослабленим князівськими чварами руським дружинам у битві на річці Калці 28 травня 1223 року. Після смерті Романа в державі почалися війни і розбрат, влада переходила з рук в руки, аж нарешті перейшла в руки Мстислава Удатного, який визволив Галичину від чужинців і приборкав свавільних князьків та бояр. 1228 року, їдучи на прощу до Києва, Мстислав помирає. Зверхником у Галичі став волинський князь Данило Романович, який продовжив батькові зусилля з консолідації руських земель. Саме тоді на Сході Європи з’явилася нова руйнівна потуга, яка змітала все на своєму шляху, — монгольські орди, які протягом короткого часу, з 1237 року, спустошили Ростовську, Суздальську, Смоленську, Чернігівську, Переяславську землі, здобули Московське, Володимирське-на-Клязьмі та Суздальське князівства, підійшли до Новгорода й, зупинившись перед болотами та розливом річок, повернули на Україну. Чернігівський князь Михайло Всеволодович утік до Угорщини, смоленський князь Ростислав Мстиславич на деякий час захопив Київ, але невдовзі втратив його. Тоді Данило оволодів столицею Русі-України й проголосив себе великим київським князем, поставивши намісником київським свого воєводу Дмитра. Тим часом наприкінці 1240 року монгольські полчища Батия перейшли через Дніпро і піддали Київ страшному спустошенню. У такій ситуації Волинь і князь Данило були єдиною силою, що могли об’єднати Русь. Хоч велика частина українських земель була сплюндрована завойовниками, але Данило Галицький не втрачав надії об’єднати всі удільні князівства в оновлену могутню державу. Під його владою опинилися майже всі українські землі, але монгольська навала продовжувала свій руйнівний хід. Поділля, Волинь, Галичина також надзвичайно потерпіли від орд азійських напасників. З 1240 року впали три українські столиці — Київ, Володимир-Волинський, Галич. До того ж галицькі бояри та менші князьки зсередини підточували князівську владу усобицями та заколотами, намагаючись захопити трон у Галичі. А тим часом у 1241 році хан Батий розгромив польсько-німецькі війська у Нижній Сілезії, завоював Болгарію, Моравію, Сербію, Хорватію і надумав іти на Римську імперію. Під копитами ординців опинилася майже вся Україна, тож Данило вирішив заснувати нову столицю — у Холмі (нині територія Польщі). Він розбудував місто, запросив з-за кордону майстрів-будівничих, малярів, іконописців, різьбярів, скульпторів. Водночас він розбудовує інші городи, споруджує могутні фортеці у Кам’янці-Литовському, Бересті, Столп’ї, Біланові, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, ставить там своїх посадників та військові залоги, які підтримували владу в умовах монгольської зверхності. Він будує нове велике місто — Львів, назвавши його ім’ям свого сина, майбутнього князя. Монголи встановили на руських землях суворі правила й непомірну данину. Розгромлені ними руські князі мусили їздити до Орди на принизливий «поклон» — церемонію одержання ярлика на князювання — гарантію недоторканності, через що вони тяжко переживали й виношували наміри позбутися монгольського ярма. У Північній Русі, що стала пізніше Московією, монгольські порядки, щоправда, швидко прижилися. Літописці з захватом розповідають, наприклад, про ту велику честь, що її було виявлено в Орді Олександру Невському. Князь Данило, який мав горду і непоступливу вдачу, розуміючи, що в умовах роздробленості та постійних чвар йому не вдасться протистояти окупантам, змушений був також їхати до хана, який 1250 року прислав до нього послів з наказом віддати Галич. Щоб врятувати місто, він вирішив на час скоритися й поїхати по ярлик. Про це в українському літописі читаємо такі гіркі слова: «Гірша лиха — честь татарська. Данило Романович, князь великий, що держить землю Руську, Київську, Волинську, Галицьку та інші, стоїть навколішки перед ханом, зве себе холопом, платить данину, боїться і грізного наказу мусить слухатися». Але така була ситуація, і Данило, щоб зберегти ослаблену Русь від остаточної руїни, йде на такий дипломатичний крок, водночас виношуючи плани хрестового походу проти ординців, плануючи залучити й західні країни. 1246 року Данило вступив у таємні переговори з Папою Римським Інокентієм IV з пропозицією скликати хрестовий похід проти навали, яка загрожувала всій Європі. Папа, скориставшись нагодою, хотів прилучити український православний люд до католицької віри й пообіцяв згуртувати європейських монархів у союз проти монголів. 1253 року понтифік видав буллу (соборне послання) до всіх християн Польщі, Богемії, Моравії, Сербії, Померанії, Лівонії, Естонії та Пруссії з закликом виступити проти монголів, а до Данила вислав папського легата з королівською короною. У місті Дорогичині 1255 року Данила було короновано, і він став зватися королем Руським. Якби плани Данила Галицького про об’єднаний хрестовий похід європейських держав проти азійської агресії було здійснено, то, можливо, Україні судилася б інша доля й вона утвердила б свою державність. Але запропонована Папою Унія зустріла шалений опір з боку українських православних ієрархів, які не зуміли поглянути на перспективу своєї держави і не пішли на компроміс, який один лишень міг врятувати тоді цілісність держави. Навіть вірний сподвижник Данила, митрополит Кирило, порвав з князем і перебрався на північ — до Переславля-Залеського, резиденції Олександра Невського. Досягши угоди з Папою, Данило заходився зміцнювати свої городи і фортеці, готуючись до походу проти монголів і чекаючи на допомогу Заходу. Але цього разу, як і багато разів по тому, Захід був байдужий до долі православної Русі й не поспішав встрявати у війну з незнайомим і страшним мусульманським ворогом. Тож Данило знову опинився сам на сам з монголами й мусив докладати дипломатичних зусиль, аби утримати від нападів завойовників і водночас удержати в руках розхитувану місцевими боярами та князьками владу. 1254 року князь Данило зумів зібратися з силами, завдав поразки військові татарського намісника монголів Куремси й визволив від окупантів досить велику територію в басейні Південного Бугу, Ірпеня, Тетерева. Окрилений перемогою, князь домовляється про союз із литовським князем Міндовгом, але той у потрібний час не подав обіцяної допомоги. А 1260 року, після смерті Куремси, його наступник Бурундай пішов на Литву, зруйнував її, затим попалив багато міст і сіл в Україні й наказав Данилові поруйнувати споруджені ним фортеці у Львові, Стожці, Луцьку, Кремінці, Данилові, Володимирі. Про людське око начебто знешкоджуючи фортеці, Данило поквапливо зміцнює нову столицю держави — Холм, не покидаючи надії знову організувати походи проти азіатської орди. Тим часом на ослаблене Галицьке Руське королівство пішла нова сила — литовці, якій Данило вже не зміг протистояти, не маючи підтримки місцевих бояр та сусідів-князів, яких роз’єднували постійні чвари. Помер перший король український Данило 1264 року у своїй новій столиці Холмі, знайшов спочинок у церкві Пресвятої Богородиці, яку сам збудував. Але зусилля Данила не пропали марно, бо в пам’яті нащадків він залишився як володар, який подавав приклад до єднання задля великої мети — утвердження державності. Його держава, поставши на терені Європи у XIII столітті на короткий час під владою руського монарха, рівного між європейськими володарями, відіграла визначну роль в історії України на першому етапі українського державотворення.... смотреть

ДАНИЛО ЗАТОЧНИК

ДАНИ́ЛО ЗАТОЧНИК• ДАНИЛО ЗАТОЧНИК- давньорус. письменник 12 — 13 ст. ймовірний автор послання до князя Ярослава Володимировича (очевидно Юрія Долгоруко... смотреть

ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ

ДАНИ́ЛО КОРСУНСЬКИЙ• ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ(pp. та мм. н. і см. невід.)- укр. і білорус. мандрівник і письменник 16 ст. Був архімандритом Корсунського мона... смотреть

ДАНИЛО ЛОВЧАНИН

Данило Ловчанин - см. в статье Богатыри .

ДАНИЛО ЛОВЧАНИН СМ.

в статье Богатыри .

ДАНИЛО М.

Настоящее имя: Мордовцев Даниил ЛукичИсточники:• Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей: В 4 т. — Т. 1. — М... смотреть

ДАНИЛО МИХАЙЛОВИЧ ВЕЛЛАНСЬКИЙ

див. Велланський, Данило Михайлович

ДАНИЛО МЛАДКА

• Данило Младка (Млака)(наст. имя и фам. Исидор Иванович Воробкевич; 1836–1903) – укр. композитор, поэт, дирижер, педагог, муз. – обществ. деятель. Был... смотреть

ДАНИЛО МЛАКА

• Данило Младка (Млака)(наст. имя и фам. Исидор Иванович Воробкевич; 1836–1903) – укр. композитор, поэт, дирижер, педагог, муз. – обществ. деятель. Был... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

- (ок. 1670-1735) - митрополит (владыка) Черногории с1697, основатель династии Негошей; установил политические связи с Россией,на стороне которой участвовал (с 1711) в русско-турецкой войне 1710-13.... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

1.(ок. 1670 - 11.I.1735) - митрополит Черногории (с 1697), основатель династии Петровичей-Негошей, представители к-рой до 1852 являлись духовными и све... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (1826-60) - князь Черногории с 1851. Из династии Негошей. В 1852 с помощью России провозгласил Черногорию наследственным княжеством; завершил ее преобразование в светское государство. Поддерживал антиосманское движение на Балканах.<br>... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ок. 1670-1735) - митрополит (владыка) Черногории с 1697, основатель династии Негошей; установил политические связи с Россией, на стороне которой участвовал (с 1711) в русско-турецкой войне 1710-13.<br>... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ок . 1670-1735), митрополит (владыка) Черногории с 1697, основатель династии Негошей; установил политические связи с Россией, на стороне которой участвовал (с 1711) в русско-турецкой войне 1710-13.<br><br><br>... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (1826-60), князь Черногории с 1851. Из династии Негошей. В 1852 с помощью России провозгласил Черногорию наследственным княжеством; завершил ее преобразование в светское государство. Поддерживал антиосманское движение на Балканах.<br><br><br>... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (182660)

- князь Черногории с 1851. Из династииНегошей. В 1852 с помощью России провозгласил Черногорию наследственнымкняжеством; завершил ее преобразование в светское государство. Поддерживалантиосманское движение на Балканах.... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (182660)

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (1826-60), князь Черногории с 1851. Из династии Негошей. В 1852 с помощью России провозгласил Черногорию наследственным княжеством; завершил ее преобразование в светское государство. Поддерживал антиосманское движение на Балканах.... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (182660)

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (1826-60) , князь Черногории с 1851. Из династии Негошей. В 1852 с помощью России провозгласил Черногорию наследственным княжеством; завершил ее преобразование в светское государство. Поддерживал антиосманское движение на Балканах.... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (КНЯЗЬ ЧЕРНОГОРНИ)

Данило Петрович Негош (25.5.1826, с. Негуши, Черногория, ≈ 1.8.1860, Котор), князь Черногорни (на престоле с 1851). При поддержке России добился перехо... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (МИТРОПОЛИТ ЧЕРНОГОРИИ)

Данило Петрович Негош (около 1670, с. Негуши, Черногория, ≈ 11.1.1735, монастырь Подмаине, там же), митрополит Черногории (с 1697), основатель династии... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ОК . 16701735)

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ок . 1670-1735), митрополит (владыка) Черногории с 1697, основатель династии Негошей; установил политические связи с Россией, на стороне которой участвовал (с 1711) в русско-турецкой войне 1710-13.... смотреть

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ОК. 16701735)

ДАНИЛО ПЕТРОВИЧ НЕГОШ (ок. 1670-1735), митрополит (владыка) Черногории с 1697, основатель династии Негошей; установил политические связи с Россией, на стороне которой участвовал (с 1711) в русско-турецкой войне 1710-13.... смотреть

ДАНИЛО РОМАНОВИЧ

бл. 1201-64, кн. волинський, з 1238 галицький, син Романа Мстиславича, батько кн. Лева; після смерті батька 1205 через заворушення галицьких бояр був з... смотреть

ДАНИЛО РОМАНОВИЧ

бл. 1201-64, кн. волинський, з 1238 галицький, син Романа Мстиславича, батько кн. Лева; після смерті батька 1205 через заворушення галицьких бояр був змушений перебувати спершу при угорському дворі, згодом у невеликих волинських володіннях; об'єднав Волинь; 1238 оволодів Галичем, 1239 Києвом (тимчасово); 1238 війська Д. розбили під Дорогичином нім. рицарів, 1245 під Ярославом угорсько-пол. військо, що намагалося захопити Галич; для боротьби з монголами прагнув створити коаліцію за участю угорського короля, папи римського та ін., у зв'язку з цим погодився на церковну унію; 1253 прийняв від папи королівську корону, але це не принесло сподіваної допомоги, і Д. порвав з папою; 1254 відбив напад монголів на Пониззя і Волинь, 1259 під натиском військ Бурундая змушений був підкоритися Золотій Орді, але залежність його від Орди була меншою, ніж пн.-сх. руських князів; провадив активну зх. політику.... смотреть

ДАНИЛО САВОВИЧ ТУПТАЛО

див. Туптало, Данило Савович

ДАНИЛО ХОМИЧ ОСТРЯНИН

див. Острянин, Данило Хомич

T: 209